ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ТА ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ АДВОКАТУРИ ТА ЇХ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК З ПРОФІЛАКТИКОЮ ЗЛОЧИНІВ

УДК 347.965 Лотоцький Михайло Васильович, старший викладач кафедри кримінального права та процесу Івано-Франківського університету права  імені Короля Данила Галицького   Організаційні форми та види діяльності адвокатури та їх взаємозв'язок з профілактикою злочинів   Анотація Встатті здійснений аналіз передбачених чинним законодавством України основних форм і видів діяльності адвокатури у сфері запобігання злочинам та запропоновані науково обґрунтовані шляхи удосконалення зазначеного виду діяльності. Ключові слова:організаційні форми діяльності адвокатури, види адвокатської діяльності, запобігання, суб'єкт профілактики.   Постановка проблеми.Як свідчить статистика, щорічно в Україні суди відкладають розгляд більше 60% кримінальних справ (145, 8 тис), що перебувають у їх провадженні, у тому числі з вини адвокатів, які не з'являються у судові засідання, 8% від загальної кількості, або 11,3 тис. справ в абсолютних цифрах [4, с. 21–22]. При цьому зазначена тенденція є визначальною як з часу визначення незалежності України (1991 р.) [20, с. 12], так і з моменту вступу в дію нового Кримінального кодексу (далі – КК) України у 2001 р. [3, с. 45]. Все це є результатом неналежного виконання адвокатами обов'язків відповідно до кримінально-процесуального законодавства та реалізації зазначених в ст. 5 Закону України видів адвокатської діяльності, у тому числі / пов'язаної із запобіганням злочинам [18]. З огляду цього та з метою розробки і обґрунтування заходів, спрямованих на недопущення таких випадків, а також підвищення рівня профілактичної діяльності адвокатури, вибрана тема дослідження є досить актуальною. Стан дослідження.Питання щодо участі так званих неспеціалізованих суб'єктів запобігання злочинам, до яких відноситься й адвокатура [10, с. 356], знаходиться в центрі постійної уваги науковців. Зокрема, досить активно у цьому напрямку працюють Ю.М. Антонян, Ю.Д. Блувштейн, С.Є. Віцин, Л.Д. Гаухман, В.В. Голіна, А.П. Закалюк, О.М. Джужа, К.Є. Ігошев, А.Г. Лекарь, О.М. Литвинов та ін. [6, с. 36–39]. Проте у контексті з'ясування змісту організаційних форм і видів адвокатської діяльності зазначена тематика досліджена не повно, що й обумовило необхідність її вибору. Виклад основних положень.Як відомо, важливим складником внутрішньої політики є боротьба зі злочинністю, яка покликана знизити її рівень і забезпечити соціальний стан, що відповідає потребам безпеки суспільства від злочинності. Як з цього приводу зауважили Г. Ю. Лесніков та М. О. Лопашенко, йдеться про різні за вагомістю напрямки держави в цій сфері, визначення форм, завдань, змісту такої діяльності, встановлення, державних органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю й тісно пов'язаними з нею іншими видами антисуспільної поведінки [13, с. 8–9]. Немаловажне значення при цьому має й діяльність тих суб'єктів, функції яких не мають цільового спрямування щодо протидії злочинності, але їх діяльність, як небезпідставно прийшов до висновку А. П. Закалюк, принагідно впливає на відповідні запобіжні процеси [10, с. 356]. До таких суб'єктів, зокрема, відноситься й адвокатура. Як встановлено вченими (П. Л. Фріс), одним із видів політики у сфері протидії злочинності є кримінологічна політика [22, с. 11], яка, на переконання В.І. Борисова «… становить особою складний комплекс нормативно-правових, загально-соціальних і спеціально-кримінологічних заходів, спрямованих на запобігання злочинності й усунення її причин» [8, с. 305–306]. До останніх, як відомо, й відноситься адвокатура. Такий самий висновок з цього приводу зробив і П. Л. Фріс, на думку якого «… через кримінологічну політику реалізується завдання запобігання злочинності, яке є одним з основних, що постають перед політикою держави у розглядаємій сфері» [22, с. 13]. Отже, незважаючи на зазначене навантаження по забезпеченню соціального складника, кримінологічний напрямок займає також важливе місце серед стратегічних напрямків такої правової політики, одним із суб'єктів формування та реалізації якої є адвокатура. Як у зв'язку з цим зауважив О.Г. Данильян, ефективність функціонування соціальної системи визначається наявністю в ній каналів зворотного зв'язку [9, с. 386], під якими у науковій літературі, як правило, розуміється вплив результатів функціонування якої-небудь системи на характер цього функціонування [7, с. 826]. Виходячи зі змісту нормативно-визначеної діяльності адвокатури, такий зворотній вплив на стан профілактики злочинів остання здійснює через організаційні форми та види діяльності. Зокрема, в ст. 4 Закону України «Про адвокатуру» встановлені наступні організаційні форми діяльності адвокатури:   — індивідуальні адвокатська діяльність; — діяльність у формі адвокатського бюро; — діяльність, пов'язана з об'єднанням з іншими адвокатами в колегії; — діяльність у складі адвокатських фірм або контор; — діяльність у формі інших адвокатських об'єднань, які діють на підставі та у відповідності із зазначеним вище Законом та статутів адвокатських об'єднань. При цьому, як вірно зауважили ряд науковців (Н. В. Кушакова, Г. З. Лазько, О. М. Лазько та ін.), здійснення адвокатської діяльності індивідуально не передбачає створення юридичної особи [1, с. 114]. Це означає, що договори про надання правової допомоги укладаються від імені адвоката, який має рахунки в банку, печатку, – з однієї сторони, та громадянами і юридичними особами, – з іншої сторони. Як показує практика, це є однією з найбільш поширених організаційних форм діяльності адвоката, яка може стати основним підґрунтям для більш активної участі останнього у запобіганні злочинам. Як з цього приводу зробив висновок А. П. Закалюк, запобіжний ефект діяльності адвокатури полягає у захисті законних прав та інтересів громадян і юридичних осіб [10, с. 356]. Не менш важливою та досить необхідною у контексті вирішення проблем у сфері запобігання злочинам є така форма діяльності адвоката, як робота в адвокатських бюро, а саме: хоча адвокат діє один, однак має право створювати юридичну особу (ст. 28 Цивільного кодексу (ЦК) України) один, [23] та відповідний статут. Це дає йому можливість наймати технічних та інших працівників, крім адвокатів, силами яких організовувати та реалізовувати діяльність по запобіганню злочинам. Як з цього приводу зробили висновок ряд науковців (А. І. Алексеев, С. І. Герасимов, А. Я. Сухарєв), «без сумніву значущою для вирішення завдань профілактики злочинів та інших правопорушень є діяльність органів юстиції по регулюванню сфери правового обслуговування, системи юридичних послуг, що надаються адвокатурою...» [2, с. 302]. Ще однією ефективною організаційною формою діяльності адвокатів, що пов'язані із запобіганням злочинів, є їх діяльність в адвокатських об'єднаннях. Зокрема, це витікає зі змісту та об'єктивної природи такої спільної діяльності, а саме: об'єднання здійснюється з метою захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, а також надання інших видів правової допомоги [1, с. 115]. При цьому, як вірно вважає О. М. Джужа, хоча така діяльність у деяких випадках сприяє запобіганню злочинам, однак такі завдання не виділені в їх діяльності в особливий напрям і профілактичний ефект досягається ніби опосередковано або через звернення з боку спеціалізованих суб'єктів профілактики до них з конкретними дорученнями [12, с. 65]. Всі зазначені організаційні форми діяльності адвокатури реалізуються через визначені у законі види адвокатської діяльності (ст. 5 Закону України «Про адвокатуру»), а саме: — адвокати дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; — складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; — посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; — здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; — подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; — здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб; — виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та досудового слідства; — адвокати можуть здійснювати й інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством. При цьому, як показує практика та результати проведених наукових досліджень, наведений перелік видів адвокатської діяльності не є вичерпним [1, с. 111]. Зокрема, дещо уточненою здається класифікація адвокатської діяльності, що дана в проекті Закону України «Про адвокатуру» [19]. Так, у п. 5 ст. 17 Проекту передбачено, що: 1) адвокат надає правову допомогу у виді представництва і захисту прав, свобод та законних інтересів клієнта: у конституційному, цивільному, господарському, адміністративному та кримінальному судочинстві; 2) у виконавчому провадженні та при виконанні вироку; 3) у третейському суді, міжнародному комерційному арбітражі (суді) та інших органах для вирішення спорів; 4) у міжнародних судових та інших органах; 5) перед органами державної влади та місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами. Видається, що такий підхід є більш наближеним до реальних проблем, пов'язаних із захистом законних прав та інтересів юридичних і фізичних осіб, та вирішення завдань по запобіганню злочинам, оскільки, як зробив висновок В. І. Борисов, незважаючи на навантаження по забезпеченню соціального складника, кримінологічний напрямок займає також важливе місце серед стратегічних напрямків такої правової державної політики [8, с. 307]. Як відомо, у кримінальному процесі адвокат як захисник здійснює захист підозрюваного (ст. 43-1 КПК), обвинуваченого, підсудного (ст. 49 КПК), цивільного позивача (ст. 50 КПК) та цивільного відповідача (ст. 51 КПК). Причому, здійснюючи зазначений захист та, на свій розсуд, – заходи по запобіганню злочинам, адвокат керується не тільки положеннями Закону України «Про адвокатуру» і КПК України, але й іншими нормативно-правовими актами, включаючи у сфері профілактики злочинів. Більш того, така діяльність не носить суттєвої різниці незалежно від того, чи був обраним для захисту адвокат зазначеними суб'єктами та учасниками кримінального судочинства, чи був призначений таким у порядку, визначеному в законі. Разом з тим слід зауважити, що у випадках, коли захисник не згоден з позицією підзахисного, він не повинен діяти всупереч його інтересам та не має права висловлювати своє переконання у його винуватості, якщо останній себе таким не визнає. Як вірно у зв'язку з цим зауважив В. М. Тертишник, «не зашкодь» – основна етична засада діяльності адвоката [21, с. 206]. Профілактична складова організаційних форм і видів адвокатської діяльності на практиці має свої прояви. Зокрема, роз'яснюючи підзахисному зміст ст. 66 КК України «Обставини, які пом'якшують покарання» або ст. 67 «Обставини, які обтяжують покарання», адвокат має реальні можливості реалізувати одне із завдань кримінального законодавства України — запобігти вчиненню з його боку нового злочину. Як з цього приводу зауважив С.С. Яценко, керуючись, наприклад, сформульованим у ч. З ст. 66 КК правилом, суд при призначенні покарання особам, які вчинили зазначені в цій статті злочини, водночас повинен мати на увазі, що відповідні обставини, навіть якщо вони вплинули на кваліфікацію цих злочинів, можуть бути ще раз враховані при призначенні покарання як конкретні показники ступеня їх суспільної небезпеки, а, отже, і ступеня тяжкості злочину [14, с. 136]. З іншого боку, як вірно зробили висновок М. І. Мельник та М. І. Хавронюк, закон (ч. 2 ст. 67 КК) надає суду право, залежно від характеру вчиненого злочину, навівши мотиви свого рішення у вироку, не визнавати ряд з перелічених в цій статті обставин, що обтяжують покарання [15, с. 154]. По такому ж шляху йде й судова практика з означеної тематики. Так, у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено з цього приводу наступне: «Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів» [16, с. 215]. Ці та інші передбачені законом вимоги та правові наслідки його застосування можуть бути роз'яснені підзахисному адвокатом, що. в кінцевому результаті підвищить рівень індивідуального запобігання злочинам. Проте варто, враховуючи існуючу практику, цю діяльність здійснювати таким чином, щоб адвокат не зловживав своїми правами та не спрямовував свої зусилля у цьому контексті на перешкоджання встановленню істини у кримінальній справі [17, с. 236]. Це означає, що реалізуючи на добровільній основі завдання по запобіганню злочинам, він не вправі у зв'язку з цим нехтувати законними інтересами інших суб'єктів і учасників кримінального судочинства, зокрема не узурповувати собі (як виключне право) їх право на виявлення причин і умов конкретного злочину та проведення інших заходів, спрямованих на недопущення вчинення нових злочинів з боку підозрюваних, обвинувачених, підсудних і засуджених. Отже, якщо узагальнити існуючі в теорії та на практиці підходи, то під діяльністю адвокатури у сфері запобігання злочинам слід розуміти передбачені Законом України «Про адвокатуру» та іншими нормативно-правовими актами організаційні форми і види адвокатської діяльності, що здійснюються на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності, гласності та законності і спрямовані на виявлення детермінант вчинення конкретного злочину (сукупності причин, що породжують, та умов, які сприяють цьому явищу), а також на запобігання вчиненню нових злочинів з боку осіб, законні інтереси яких адвокати представляють у кримінальному судочинстві. Таким чином, системоутворюючими ознаками, що складають зміст зазначеного поняття, є наступні: а) профілактичною діяльністю адвокати мають займатись, виходячи із закріплених у нормативно-правових актах організаційних форм і видів їх професійної діяльності; б) ця діяльність має бути добровільною (правом, а не обов'язком адвоката), а також носити гласний характер та не суперечити закону; в) запобігання злочинам може носити індивідуальний прояв адвокатської роботи або здійснюватись у формі діяльності різноманітних самоврядних і колегіальних органів адвокатури; г) по змісту та спрямованості заходи профілактики, що реалізуються адвокатами, можуть відображати або соціально-правову природу індивідуального запобігання злочинам (на рівні особи підзахисного) або загального попередження злочинності (виявлення, нейтралізація, блокування тощо причин і умов конкретного злочину). Для реалізації та змістовного наповнення діяльності адвокатури по запобіганню злочинам варто здійснити наступні заходи: 1. Доповнити ст. 5 Закону України «Про адвокатуру» частиною третьою наступного змісту: «Адвокат особисто чи у відповідності з визначеними у законі організаційними формами діяльності адвокатури вправі спільно з іншими адвокатами здійснювати заходи індивідуального чи загального запобігання злочинам по кримінальних справах, у яких вони приймають участь як захисники. При цьому така діяльність має ґрунтуватись на принципах законності, добровільності та гласності».  2. Аналогічними нормами слід доповнити Статути відповідних об'єднань адвокатів у частині розширення їх повноважень на законній підставі. 3. Частину першу ст. 44 КПК України «Захисник» доповнити у кінці речення словосполученням «… а також для запобігання вчинення ними чи щодо нових злочинів». 4. Частину 6 ст. 48 КПК «Обов'язки і права захисника» доповнити реченням такого змісту: «не є такою, що перешкоджає встановленню істини в справі, діяльність адвоката, що спрямована на запобігання вчиненню нових злочинів підзахисними особами або щодо них, яка здійснюється у відповідності та на інших засадах діяльності адвокатури, що визначені у законі». 5. Частину третю п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» необхідно доповнити реченням наступного змісту: «Разом з тим, діяльність адвоката, що спрямована на запобігання злочинам з боку підзахисного та на усунення, блокування, нейтралізацію детермінант його попередньої злочинної діяльності, що здійснюється у відповідності із законом та є гласною, суди не можуть визнавати такою, що перешкоджає встановленню істини по кримінальній справі». 6. Наукові джерела з питань діяльності адвокатури (підручники, навчальні посібники, науково-методичні видання тощо) доповнити спеціальною темою «Взаємозв'язок організаційних форм і видів адвокатської діяльності з профілактикою злочинів», що дасть можливість більш предметно та ефективно впливати на формування правової свідомості майбутніх юристів, зокрема і адвокатів.   Лотоцький М. В. Организационные формы и виды деятельности адвокатуры и их взаимосвязь с профилактикой преступлений В статье осуществленный анализ предусмотренных действующим законодательством Украины основных форм и видов деятельности адвокатуры в сфере предотвращения преступлений и предложены научно обоснованые пути усовершенствования отмеченного вида деятельности. Ключевые слова:организационные формы деятельности адвокатуры, виды адвокатской деятельности, предотвращения, субъект профилактики.   Lototsky M. V. Organizational forms and advocacy kinds of activity and relationship with criminal prevention The article analyses the main advocacy forms and kinds of activity in the sphere of criminal prevention and suggests scientifically grounded ways for improving this kind of activity. Key words: organizational forms of  advocacy activity, kinds of advocacy activity, prevention, preventive subject. Список використаних джерел: 1.Адвокатура України: навчальний посібник: у 2 кн. / за ред. С.Я.Фурси. – К.: Видавець Фурса С. Я.: КНТ, 2007. – Кн. 1. – 940 с. 2.Алексеев А.И.Криминологическая профилактика: теория, опьіт, проблеми: монографія / А. И. Алексеев, С.И. Герасимов, А. Я. Сухарев. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – 496 с. 3.Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2002 р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 3(37). – С. 40–49. 4.Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2008 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2009. — № 5(105). – С. 19–34. 5.Аредаренко А.В.Реализация принципа социальной справедливости в современном уголовном праве / А.В. Аредаренко. – М.: Закон и право, 2007. – 351 с. 6.Бібліографія (кримінологія та профілактика злочинів): довідник / упоряд.: В.В. Василевич, С.І. Мінченко, Т.О. Сіродан та ін.; за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Атіка, 2008. – 296 с. 7.Большой знциклопедический словарь. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Большая рос. энцикл.; СПб.: Норинт, 2000. – 1456 с. 8.Борисов В.І.Державна політика у сфері боротьби зі злочинністю та її напрямки / В.І. Борисов // Проблеми законності: респ. міжвідом. наук. зб. / відп. ред. Т.Я. Тацій. – X.: Нац. юрид. акад. України, 2009. – Вип. 100. – С. 305–312. 9.Данильян О.Г.Деякі проблеми соціального контролю у сфері правового виховання / О.Г.Данильян // Проблеми законності: респ. міжвідом. наук. зб. / відп. ред. Т.Я. Тацій. – X.: Нац. юрид. акад. України, 2009. – Вип. 100. – С. 386–397. 10.Закалюк А. П.Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн. / А.П. Заклюк – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. – Кн. 1: теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. – 424 с. 11.Коробеев О.И.Советская уголовно-правовая политика: проблеми криминализации и пенализации / О.И.Коробеев. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1987. – 267 с. 12.Кримінологія: Навчальний посібник / О.М. Джужа, В.В. Василевич, О.Г. Колб та ін.; за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Атіка, 2009. – 312 с. 13.Лесников Г.Ю.Понятие уголовной политики, ее содержание и принципи / Лесников Г.Ю., Лопашенко Н.А. // Энциклопедия уголовного права. – Т. 1: Понятие уголовного права. – СПб.: Изд. проф. Малинина, 2005. – С. 4–143. 14.Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / відп. ред. С.С. Яценко. – 4-е вид., переробл. та доповн.– К.: А. С. К., 2006. – 848 с. 15.Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – 3-є вид., переробл. та доповн. – К.: Атіка, 2005. – 1064 с. 16.Постанова Пленуму верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / за заг. ред. В.Т. Маляренка; упоряд. П.П. Пилипчук. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – С. 215-230. 17.Постанова Пленуму верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / за заг. ред. В.Т. Маляренка; упоряд. П.П. Пилипчук. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – С. 230–240. 18.Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – Ст. 62. 19.Про адвокатуру: Проект Закону України // Інтернет-Ліга: Бізнес Інформ. 20.Розгляд судами загальної юрисдикції справ різних категорій протягом 1990–2000 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 1(29). – С. 12–26. 21.Теретишник В.М.Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України / В.М. Теретишник. – 10-те вид., доп. і перероб. – К.: Видавничий дім «Юридична книга», 2008. – 992 с. 22.Фріс П.Л.Кримінально-правова політика Української держави: теоретичні, історичні та правові проблеми / П.Л. Фріс. – К.: Атіка, 2005. – 332 с. 23.Цивільний кодекс України. – X.: ПП «ІГВІНІ», 2008. – 400 с.