РОЛЬ І МІСЦЕ АДВОКАТУРИ В ІНДИВІДУАЛЬНОМУ ЗАПОБІГАННІ ЗЛОЧИНАМ

УДК 347.965(477) Лотоцький Михайло Васильович старший викладач кафедри кримінального права та процесу Івано-Франківського університету права імені короля Данила Галицького   Роль і місце адвокатури в індивідуальному запобіганні злочинам   У статті здійснений аналіз соціально-правової природи заходів індивідуального запобігання злочинам, підкреслені роль і місце адвокатури у їх реалізації, а також запропоновані науково обґрунтовані шляхи вдосконалення зазначеного виду діяльності. Ключові слова: індивідуальне запобігання злочинам, адвокатура, суб'єкти профілактики злочинів, нормативно-правове забезпечення профілактики злочинів.   Постановка проблеми.Як свідчить проведений аналіз наукових джерел та практики діяльності суб'єктів з індивідуального запобігання злочинам, адвокатурі відводиться другорядне місце у зазначеному процесі, а її роль при цьому стає формальною. Зокрема, показовою у даному контексті є позиція вчених-кримінологів, узагальнена А.П. Закалюком, а саме: «Слід відзначити передусім запобіжну роль щодо правопорушень, у тому числі стосовно злочинних проявів, яку має відігравати Міністерство юстиції України та йогооргани на місцях у формуванні та реалізації державної правової політики...» [8, с. 356]. Тобто, власне, ідеться лише про діяльність, спрямовану на загальносоціальне запобігання злочинам, що, виходячи з рівня і питомої ваги рецидивних проявів у загальній злочинності [3, с. 25], є недостатнім. Отже, в наявності є як наукова, так і практична проблеми, що обумовили вибір зазначеної тематики дослідження. Стан дослідження.Питання щодо організації індивідуального запобігання злочинам знаходяться у центрі постійної уваги науковців, зокрема у роботах кримінологів: Л.І. Алексєєва, Ю.Д. Блувштейна, С.Є. Віцина, В.В. Голіни, І.М. Даньшина, Л.І. Долгової, О.М. Джужи, А.П. Закалюка, С.М. Іншакова, О.Г. Кальмана, Н.Ф. Кузнєцової, В.І. Шакуна та ін. Проте у контексті участі адвокатури в зазначеній діяльності дана проблематика досліджена недостатньо. Це й викликало необхідність її розробки. Традиційно в науковій літературі під індивідуальним запобіганням злочинам розуміють діяльність відповідних суб'єктів стосовно конкретної особи та її мікросоціальних умов [8, с. 327]. Основним критерієм при цьому виступає масштаб (межі поширеності) здійснення заходів профілактики. О.М. Джужа у цей термін вкладає зміст діяльності суб'єктів профілактики тільки щодо окремих осіб [3, с. 57–58]. На думку Л.І. Долгової, індивідуальне запобігання – це, перш за все, вплив на тих осіб, із боку яких можна очікувати вчинення злочинів, та соціальне середовище [14, с. 383], тобто вона розширює межі діяльності суб’єктів профілактики не тільки щодо індивідів притягнутих зараз чи раніше до кримінальної відповідальності, але й відносно інших осіб, поведінка і спосіб життя яких свідчить про потенційну суспільну небезпеку – можливість посягання на об'єкти кримінально-правового захисту (хронічні наркомани, алкоголіки, психопати та інші категорії осіб). Близькою у цьому контексті є позиція О.А. Мартиненко, який вважає: це є «… частина запобігальної діяльності по відношенню до конкретного індивідуума, що здійснюється на стадії, яка передувала виникненню злочинного умислу» [19, с. 423]. Л.І. Алексєєв переконаний, що індивідуальне запобігання злочинам має здійснюватись як щодо конкретних осіб, так і їх найближчого оточення [2, с. 108]. В.Д. Малков під індивідуальним запобіганням злочинам розуміє діяльність державних / недержавних органів, організацій та їх представників з виявлення осіб, від яких, виходячи з їх поведінки, можна очікувати вчинення злочинів, здійснення впливу на них та оточуюче середовище з метою позитивної корекції поведінки цих осіб, ліквідації або нейтралізації криміногенних факторів, що діють у даному середовищі [13, с. 163]. Як показав проведений аналіз наукової літератури, не бракує й інших теоретичних підходів щодо визначення змісту індивідуального запобігання злочинам [4, с. 39–41]. Керуючись зазначеними концептуальними положеннями та виходячи зі змісту організаційних форм і видів адвокатської діяльності (ст. ст. 4–5 Закону України від 19.02.92 «Про адвокатуру» [20]), можна вивести наступне визначення «індивідуального запобігання злочинам, що здійснюється адвокатами», а саме – це добровільна діяльність окремо взятого адвоката, що здійснюється відповідно до чинного законодавства України відносно осіб, законні інтереси яких він представляє: у кримінальному судочинстві та ході виконання покарання, в інших, передбачених законом випадках, яка спрямована на недопущення вчинення ними злочинів або захисту їх від злочинних посягань інших осіб. Отже, до системоутворювальних ознак, що складають зміст даного поняття, відносяться наступні: 1.Не є добровільною діяльністю адвоката. Такий висновок випливає зі ст. 4 Закону України «Про адвокатуру», у якій закріплений принцип добровільності діяльності адвокатури, із норм Кримінально-процесуального кодексу (далі – КПК) України, зокрема ст. 23 «Виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину», ст. 48 «Обов'язки і права захисника», які не зобов'язують адвокатів займатися діяльністю із запобігання злочинам [16]. На підставі цього ряд науковців (В.І. Кисіль, Н.І. Клименко, С.Я. Фурса та ін.) стверджує: адвокатська діяльність у даному контексті залежить лише від волевиявлення самого адвоката [1, с. 109]. Більш того, як зазначено в ч. 1 ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на. засадах відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством [12]. 2. Запобіжна діяльність адвоката є нормативно дозволеною, тобто здійснюється відповідно до вимог закону. Як із цього приводу говориться в ст. 4 проекту Закону України «Про профілактику злочинів», запобігання злочинам проводиться за принципом законності (здійснення лише заходів, безпосередньо передбачених цим Законом та законами України [25]). Викладене означає: всі заходи, які застосовуються у цьому напрямку, мають бути законними (Л.М. Давиденко та О.О. Бандура). Більш того, недопустимим є використання таких заходів, що хоча спрямовані на профілактику злочинів, але самі по собі суперечать діючому законодавству, порушують права і законні інтереси особи, суспільства й держави. Обмеження прав, свобод, законних інтересів громадян при проведенні індивідуального запобігання злочинам можливе лише тією мірою, якою вони необхідні та дозволені законом [6, с. 24]; 3. Об'єктами запобігання є лише особи, законні інтереси котрих представляє адвокат у визначених законом випадках. Зокрема, як зазначено у ст. 44 КПК України, об'єктами захисту можуть бути підозрювані, обвинувачені, підсудні, засуджені, виправдані, а відповідно до вимог ст. 8 Кримінально-виконавчого кодексу (КВК) України «Основні права засуджених» – засуджені, які відбувають визначені судом кримінальні покарання [15]. При цьому, як зауважив В.М. Тертиншик, адвокат не має права безпідставно відмовитись від захисту або використовувати свої повноваження на шкоду зазначеним об'єктам захисту [26, с. 197]. 4. Запобігання злочинам може здійснюватися і в інших випадках, передбачених законом. До таких, як показує практика, слід віднести, наприклад, захист законних інтересів осіб звільнених від кримінальної відповідальності або від покарання чи його відбування згідно з нормами чинного КК України (ст. ст. 44–49, 74–87) або для підновлення порушених прав потерпілих від злочину [21] тощо. 5. Зміст індивідуального запобігання злочинам з боку адвоката полягає у недопущенні вчинення злочинів об'єктами їх захисту та щодо них. Такадіяльність, як зауважили ряд дослідників (В.В. Василевич, О.М. Джужа, Є.М. Моісеєв), спрямована на стан особи з метою запобігання вчинення нею злочину (нового після притягнення особи до кримінальної відповідальності чи звільнення від неї, розправи над винною особою або вчинення інших протиправних дій щодо неї, ухилення від дізнання, досудового слідства, суду, відбування покарання тощо) [7, с. 63]. При цьому досягнення мети індивідуального запобігання злочинам з участю адвоката передбачає вирішення комплексу завдань, зокрема щодо: — вивчення об'єктів захисту, прогнозування їх подальшої протиправної поведінки; — виявлення джерел негативного впливу на цих об'єктів; — здійснення корегувального впливу на цих осіб тощо. Досить важливою у цьому контексті є так звана віктимологічнапрофілактика злочинів, здійснювана адвокатами [17]. Зокрема, як встановлено Н.Г. Калашник, 90% усіх засуджених до позбавлення волі знаходиться в пролонгованому (стресовому) стані, із яких: а) 60% – у депресивному стані; б) 30% – у стані підвищеної агресії; в) 10% — у граничному стані [10, с. 10]. Загострення негативних психологічних станів відбувається в періоди: — після арешту (первинна ізоляція); — після суду (ефект невиправданого очікування); — під час етапування засуджених. Нерідко під впливом вказаних обставин, знаходячись у стані тимчасової звуженої свідомості, людина приймає рішення про добровільне позбавлення себе життя. Саме такі обставини життєдіяльності засуджених обумовлюютьнеобхідність більш активної, ефективної участі адвокатів у здійсненні заходів індивідуального запобігання злочинам (включаючи віктимологічне). Мета цієї діяльності визначена в ряді нормативно-правових актів, серед яких доречно виділити Закон України від 23 грудня 1993 року «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» [22]. Так, у ст. 1 цього Закону зазначено: гарантування безпеки таких осіб – здійснення правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист вказаних об'єктів. Більш того, у такому аспекті на індивідуальному рівні реалізується зміст – кримінологічної політики, яка, встановлено В.І. Борисовим, «… становить собою складний комплекс нормативно-правових, загальносоціальних і спеціально-кримінологічних заходів, спрямованих на запобігання злочинності і усунення її причин» [5, с. 305–306]. При цьому результат індивідуального запобігання злочинам з участю адвоката багато в чому залежить не тільки від законодавства (несистематизоване, не закріплює будь-яких обов'язків з цього приводу для адвокатів) й узгодженої діяльності спеціалізованих і неспеціалізованих суб'єктів профілактики, а головним чином – від соціально-економічного стану, моралі та правової культури адвокатів, від їх природного бажання позбутися злочинності. Так, у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 року № 13 «Про практику застосування законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» звертається увага суб'єктів судочинства (у даному випадку – адвокатів ) на необхідність з'ясування у потерпілого, чи не застосовувались до нього погрози, насильство, підкуп, чи не вчинялись інші протиправні дії підсудним, його родичами, іншими особами з метою примусити відмовитись від давання показань або дати завідомо неправдиві показання. Встановивши такі факти, суд має обговорити питання про направлення матеріалів прокуророві для перевірки та про застосування щодо потерпілого заходів безпеки [24, с. 276]. Разом з тим, слід зазначити, що, маючи професійне право на збирання інформації про об'єктів захисту, про факти, що можуть бути використані як докази укримінальній справі (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру»), адвокат не має права використовувати ці відомості на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення про захист (ст.7 цього ж Закону). Це означає: індивідуальне запобігання злочинам адвокатом має здійснюватися на принципах моралі, конфіденційності. І якщо останній передбачений у ст. 4 Закону України «Про адвокатуру», то перший – ні, хоча очевидність його закріплення у цьому нормативно-правовому акті є безспірною. Зокрема, як прийшли до висновку ряд авторів (М.С. Кельман, О.Г. Мурашин, Н.М. Хома), у демократичному суспільстві мораль є опорою права на етапах його прийняття, функціонування, реалізації, захисту з боку держави. Рівень моральності права визначає рівень справедливості суспільства [11, с. 311]. Більш того, визначення моралі як основи права неминуче призводить до висновку про необхідність підвищення моральної обумовленості правових норм, зняття суперечності між правовими й моральними вимогами, що функціонують місце в реальному житті. У той самий час, принцип конфіденційності не є тотожним із принципом моральності, оскільки за своїм змістом передбачає «прозорість» відносин адвокат – клієнт [1, с. 110]. При цьому в ст. 9 Закону України «Про адвокатуру» закріплені реальні гарантії реалізації зазначеного принципу, чого не здійснено щодо моральних засад діяльності адвоката, а саме: адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю, а особи, винні у розголошені відомостей, що становлять предмет адвокатської таємниці, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Висновки.Отже, роль і місце адвокатури в індивідуальному запобіганні злочинам є досить важливими у контексті реалізації таких різновидів суспільної діяльності, як соціальний контроль, соціальна профілактика. Причому остання вважається цілеспрямованою діяльністю щодо запобігання порушенням будь-яких соціальних норм, усунення причин, що породжують згадані порушення [9, с. 20]. Це повністю збігається зі змістом, формами і видами діяльності адвокатури, визначених у законі, та об'єктивно обумовлює необхідність участі адвокатури (окремо взятого адвоката чи об'єднань адвокатів) у запобіганні злочинам як з боку осіб, законні інтереси яких вони представляють, так і в профілактиці протиправних посягань відносно останніх. У цій статті, враховуючи використані терміни «запобігання», «попередження», «профілактика» тощо, які, на думку вчених (і варто з цим погодитися), є абсолютними синонімами [6, с. 9]: вказані терміни застосовуються для назви дій (прийняття заходів), що складають лише кримінологічний аспект боротьби зі злочинністю. Для створення реальних механізмів щодо участі адвокатів у здійсненні індивідуального запобігання злочинам варто здійснити наступні заходи: 1. Статтю 4 Закону України «Про адвокатуру» доповнити принципом моральності, що логічно випливає зі змісту діяльності як окремих адвокатів, так і їх об'єднань, та із вимог ст. 7 «Обов'язки адвоката», ст. 9 «Адвокатська таємниця», ст. 10 «Гарантії адвокатської діяльності». Цю ж правову норму Закону доповнити принципом законності, оскільки принцип верховенства права, закріплений у ст. 4, не є тотожним першому. Зокрема, принцип законності у профілактичній діяльності передбачає наявність достатнього правового регулювання на рівні законів та інших нормативних актів. Про це зазначено у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» [23, с.9]. 2. Для забезпечення реалізації принципу моральності в діяльності адвокатури доповнити: — перше речення ч. 1 ст. 9 Закону «Про адвокатуру» словосполученням «це є моральним обов'язком останнього»; — ч. 1 ст. 16 цього ж Закону – словосполученням «… а також за порушення принципу моральності». 3. Пункт 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.03 № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» доповнити словосполученням «… а також Законом України «Про адвокатуру», що логічно випливає зі змісту діяльності даного громадського об'єднання (ст. 1 Закону). Частину 4 п. 7 цієї ж постанови Пленуму в кінці речення доповнити словосполученням, «виходячи зі змісту ст. ст. 4, 15, 16 Закону України «Про адвокатуру», які відповідно закріпили принципи діяльності адвокатури, присягу адвоката України, а також дисциплінарну відповідальність за порушення вимог цьогозакону». Список використаних джерел

1. Адвокатура України: навч. посіб.: у 2 кн. / за ред. С.Я. Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2007. – Кн.1. – 940 с.
2. Алексеев А.И.Криминология: курс лекций / А.И. Алекеев. – 4-еизд., испр. и доп. – М.: Из-во «Щит-М», 2004. – 315 с.
3. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2008 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2009. – № 5 (105). – С. 19–34.
4. Бібліографія (кримінологія та профілактика злочинів): довідник/ упоряд. В.В. Василевич, С.І. Мінченко, Т.О. Сіродан та ін.; за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Атіка, 2008. – 296 с.
5. Борисов. В.І.Державна політика у сфері боротьби зі злочинністю та її напрями / В.І. Борисов // Проблеми законності: респ. міжвідом. наук. зб. / відп. ред. І.Я. Тацій. – X.: Нац. юрид. акад. України, 2009. – Вип. 100. – С. 305–312.
6. Давыденко Л.М.Противодействие преступности: теория, практика, проблеми: монография / Л.М. Давыденко, А.А. Бандурка. – X.: Изд-во нац. ун-та внутр. дел, 2005. – 302 с.
7. Джужа О.М.Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини): навч. посібн. / О.М. Джужа, Є.М. Моісеєв, В.В. Василевич – К.: Атіка, 2001. – 368 с.
8. Закалюк Л.П.Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн. / Л.П. Закалюк. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. – Кн. 1: Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. – 424 с.
9. Игошев К.Е.Социальные аспекти предупреждения преступности / К.Е. Игошев, И.В. Шмаров. – М.: Юрид. лит., 1980. – 176 с.
10.  Калашник Н.Г.Реформування пенітенціарної системи України / Н.Г. Калашник // Практика виконання альтернативних покарань: Інформаційний бюлетень. – К.: ДДУПВП, 2008. – № 2. – С. 8–14.
11.  Кельман М.С. Загальна теорія держави та права: підручник / Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. – Львів: «Новий Світ-2000», 2003. – 584 с.
12.  Конституція України. – X.: Вид-во «Ранок», 2007. – 64 с.
13.  Криминология: учебник / под ред. В.Д. Малкова. – М.: ЗАО Юстицинфорд, 2004. – 528 с.
14.  Криминология: учебник для юрид. вузов / под общ. ред. А.И. Долговой. – М.: Издательская группа ИНФРА; М.: НОРМА, 1997. – 496 с.
15.  Кримінально-виконавчий кодекс України. – К.: Вид. Паливода А.В., 2007. – 88 с.
16.  Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Велес, 2007. – 168 с.
17. Кримінологічна віктимологія: навч. посіб. / Моісесв С.М., Джужа О.М., Василевич В.В. та ін.; за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Атіка, 2006. – 352 с.
18.  Кримінологія: навч. посіб. / О.М. Джужа, В.В. Василевич, О.Г. Колб та ін.; за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Атіка, 2009. – 312 с.
19.  Мартыненко О.А.Детерминация и предупреждение преступностисреди персонала органов внутрених дел Украини: монография / О.А. Мартыненко. – X.: Изд-ХНУВС, 2005.– 496 с.
20.  Про адвокатуру: Закон України від 19.02.92 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – Ст. 62.
21.  Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 року № 11 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / за. заг. ред. В.Т. Маляренка; упорядн. П.П. Пилипчук. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – С. 108–112.
22.  Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України від 23.12.93 // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №11. – Ст. 51.
23.  Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: постанова Пленуму Верховного Суду України від 01.11.96 № 9// Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах. – 2-е вид., змін, і доп. – К.: Видавничий дім «Скіф», 2007. – С. 9–15.
24.  Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 року №13 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / за заг. ред. В.Т. Маляренка; упоряд. П.П. Пилипчук. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – С. 271–280.
25.  Про профілактику злочинів: Проект Закону від 12 травня 1998 року // Кримінологія: спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини): навч. посіб. / О.М. Джужа, Є.М. Моісеєв, В.В. Василевич та ін.; за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Атіка, 2001. – С. 383–396.
26.  Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України / В.М. Тертишник. – 10-те вид., доп. і переробл. – К.: Видавничий дім «Юридична книга», 2008. – 992 с.

  Лотоцький М. В. Роль и место адвокатуры в индивидуальном предотвращении преступлений В статье осуществленный анализ социально-правовой природы мероприятий индивидуального предотвращения преступлений и роль и место адвокатуры в их реализации, а также предложены научно обосновывать пути усовершенствования отмеченного вида деятельности. Ключевые слова: индивидуальное предотвращение преступлений, адвокатура, субъекты профилактики преступлений, нормативно-правовое обеспечение профилактики преступлений.   Lototsky M.V. The role and place of advocacy for individual crime prevention The article analyses social and legal nature for individual crime preventive measures and the role and place of advocacy in their realization$ it also suggests scientific approaches for improving this kind of activity/ Key words: individual crime prevention, advocacy, subject of crime prevention, legal standard ensurance of crime prevention.